NewsUA

Аброськін: Дайте вивезти з Маріуполя дітей - і я здамся в полон

Аброськін: Дайте вивезти з Маріуполя дітей - і я здамся в полон

Інтерв`ю DW із близьким до полку `Азов` українським генералом В`ячеславом Аброськіним, який запропонував здатися в полон російським військам в обмін на можливість врятувати дітей з блокадного Маріуполя.


Колишній заступник голови Національної поліції України генерал В`ячеслав Аброськін опублікував у Facebook відкрите звернення до російських військовослужбовців, запропонувавши добровільно здатися в полон, якщо йому дозволять вивезти з блокадного Маріуполя дітей. У Facebook він написав, що йому потрібно три дні, щоб зібрати всіх дітей у місті, а під час зворотного проїзду з ними на останньому блокпості він віддасть себе в руки російським військам.

У розмові з DW В`ячеслав Аброськін розповів про свої мотиви та про те, чому, на його думку, російську армію може зацікавити його пропозиція.

В`ячеслав Аброськін

DW: Ви звернулися у Facebook до російських військовослужбовців, запропонувавши здатися в полон, якщо вони дозволять вам вивезти дітей з Маріуполя, що перебуває в облозі. Чому ви це зробили?

В`ячеслав Аброськін: Я з 2014 до 2018 року був начальником поліції Донецької області. Я фактично створював цю поліцію. І коли 2014 року мене призначили її начальником, рівень довіри населення до поліції там був нуль відсотків. А 2018-го, коли я вже йшов, він був уже 70 відсотків. Люди мені довіряють, особливо у Маріуполі, бо там знаходилося управління поліції. Я особисто знаю дуже багато людей, і мерів довколишніх міст, і простих мешканців.

Коли російські війська оточили Маріуполь і почали вбивати наших громадян, розстрілювати їх з літаків буквально щодня, я став отримувати з міста сотні повідомлень. Номер мого телефону багато хто знає, свого часу його публікували на місцевому телебаченні, і тому люди мені дзвонять, пишуть повідомлення, надсилають фотографії - і просять їх врятувати. І коли я з ними розмовляю… Я не маю жодних інших можливостей, крім як віддати самого себе, щоб вивезти звідти дітей. Тому я це й написав.

Чому ви вважаєте, що Росію може зацікавити ваша пропозиція?

Тому що саме я створював підрозділи, які затримували на Донбасі російських пособників у 2014-2016 роках. Саме я збудував структуру, яка дозволила затримувати їх сотнями. Ми їх арештовували, притягували до кримінальної відповідальності, згодом обмінювали їх на наших військовополонених. Це була не одна сотня і не одна тисяча.

Пізніше, коли я став начальником кримінальної поліції України, я співпрацював із правоохоронними органами багатьох європейських країн, надавав їм інформацію про іноземців, які брали участь у війні проти України. У Чехії, наприклад, завдяки наданій мною інформації, було притягнуто до відповідальності та засуджено на різні терміни 12 осіб.

У 2014 році я особисто затримував одного з терористів - члена "Верховної ради ДНР" Олександра Шахаєва. При затриманні він чинив збройний опір, був тяжко поранений, згодом його обміняли на наших військовополонених, і він досі мені погрожує. На мене готували замах, але у 2017 році я поїхав з Донецької області, і тоді вони змінили плани і 31 березня підірвали у Маріуполі автомобіль полковника СБУ Олександра Хараберюша, він загинув. Я один із перших у санкційному списку Росії (проти українських громадян - ред.). Тому, я думаю, що я для них цікава персона.

Ви очікуєте від російської сторони якихось гарантій того, що ваші умови будуть виконані?

Від злочинців жодних гарантій годі й чекати. Саме тому я відкрито звернувся до них. Я міг би приїхати до Маріуполя таємно, у мене були можливості повідомити їх про це негласно. Але я хотів, щоб ця пропозиція стала відома широкому загалу - і тоді вже решта буде на їхній (російських військовослужбовців - ред.) совісті.

Ви написали, що ви "саме той генерал, який, мабуть, є найближчим до знаменитого полку "Азов". Що ви мали на увазі?"

Так вийшло, що я разом з ними звільняв Маріуполь. Тоді вони були добровольцями батальйону "Азов". 13 червня 2014 року на вулиці Грецькій я вперше зустрівся і з Білецьким (засновник та лідер "Азова" Андрій Білецький - ред.), та з рештою керівників цього батальйону. Надалі життя склалося так, що мене призначили начальником поліції в Донецькій області, а базою "Азова" став Маріуполь, і ми постійно спілкувалися. У мене склалися дуже добрі, близькі, довірливі стосунки і з керівниками полку, і з рядовими бійцями. Напевно, таких стосунків у них немає з жодним генералом в Україні - гадаю, що й вони можуть це підтвердити.

Один із наративів російської пропаганди полягає в тому, що полк "Азов" складається з радикальних націоналістів. Саме існування полку стало одним із приводів, яким Росія скористалася для вторгнення в Україну 2014 року. Як би ви охарактеризували полк "Азов"? Хто ці люди?

Я знаю їх уже вісім років, це звичайні люди - але високомотивовані. Якщо до збройних сил інших країн деякі контрактники йдуть за якийсь соціальний пакет, то до полку "Азов" люди прийшли захищати батьківщину. У них дуже сувора дисципліна, я за вісім років жодного разу не бачив, щоб хтось з них вживав алкоголь, не кажучи вже про наркотики.

Чому їх називали радикалами? Можливо, через якісь символи, які вони на початку використовували. Дехто з них були активними футбольними вболівальниками "Динамо", ультрас, і в них там була своя символіка. У полку "Азов" більшість молоді була, коли я з ними познайомився, по 20 років. На сьогодні це високопрофесійні військовослужбовці, підрозділ спеціального призначення "Азов" Національної гвардії України, що входить до структури МВС.

Я вже під час перебування на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ привозив до них своїх курсантів - і курсанти в них просто закохані були! Зрозумійте, я кадровий офіцер поліції, я прослужив у кримінальній поліції 27 років. Жодних націоналістичних чи ультраправих настроїв у них я не бачив. Окрім позитиву, я нічого не можу про них сказати. Це люди, які люблять свою країну та готові померти за неї.

Російська сторона вже якось відреагувала на вашу пропозицію?

З російського боку поки що жодної реакції не було, але до мене звернулося дуже багато наших військовослужбовців, які готові поїхати разом зі мною до Маріуполя, вивезти звідти дітей і після проїзду останнього автобуса залишитися на блокпосту російських окупантів.

Знаєте, мене вже зараз багато хто питає: чому я вирішив вчинити саме так? Пишуть, мовляв, навіщо, не варто... Але я не бачу іншого виходу. Коли я бачу фотографії, які мені надсилають, коли я чую людей, які кажуть, яке пекло зараз там коїться, розповідають про те, як літаки летять на будинки, і на першому колі глушать жінок та дітей двигунами, а потім починають розстрілювати їх ракетами чи скидати бомби... Так не можна знущатися з людей. Вони ж бачать, куди вони скидають бомби - на театр, на житлові будинки!

Можете написати, що я, генерал поліції у відставці, теж став вкрай радикальною людиною. Я радикально налаштований проти російської армії. Цих хлопців, яких привезли із Бурятії, по 18-20 років, їм я можу пробачити. Але я ніколи не пробачу професійним льотчикам, які кажуть, коли потрапляють у полон, мовляв, ми не знали, куди летіли, ми отримали завдання вже в небі. Ну, послухайте, ми ж грамотні люди, офіцери, ми ж знаємо, що вони отримують завдання ще на землі, і точно знають, що вони бомбардуватимуть. Отже, тут ще питання, хто з нас радикал. Волосся дибки стає, коли чуєш, що розповідають люди з Маріуполя. Мені зателефонувала одна молода жінка та розповіла, що їх стали силоміць виселяти, ніби "рятувати" та перевозити на територію "ДНР" і "ЛНР". Так вона каже: "Я краще вмиратиму, я пішки по вибухівці піду, але до них туди ніколи не поїду!" Це ж до якого стану треба людей довести, щоб вони так говорили?!

РФ вивезла з Маріуполя до 30 тисяч людей

Джерело: Українська служба DW