NewsUA

Біженці з України в Німеччині: одні хочуть повернутись, інші - залишитися

Біженці з України в Німеччині: одні хочуть повернутись, інші - залишитися

Німеччина прийняла 900 тисяч біженців із України. Здебільшого це жінки та діти. Багато хто з них мріє про те, щоб повернутися на батьківщину, але є й ті, хто вирішив залишитися. DW поговорила з двома сім`ями у Кельні.


Майже за три тижні після початку повномашстабної війни Росії в Україні 26-річна Анастасія разом з матір`ю та двома молодшими братами - п`ятирічним Макаром і 14-річним Артемом - втекли з міста Суми. Це було ризиковане рішення: російські військові обстрілювали евакуаційні автобуси, і сім`я боялася, що не зможе виїхати з міста. "Спочатку тягнули, але потім зрозуміли, що залишатися було просто страшно та небезпечно", - розповідає Анастасія в інтерв`ю DW.

За словами Насті, ситуація в місті погіршувалась щодня і якоїсь миті вже не залишалося іншого вибору, як ризикнути і скористатися гуманітарним коридором. Настю та її родину проводжали в дорогу її 24-річний друг Віталій та 50-річний батько, які залишились захищати Україну. Дівчина згадує, що це було несамовите прощання, адже ніхто не знав, коли вони знову побачаться і чи побачаться взагалі.

До кордону з Польщею сім`я діставалася дві доби, сидячи на сумках у проході автобуса, а потім через Берлін ще дві доби до Кельна. Це місто вони вибрали тому, що тоді це був єдиний прямий нічний рейс із Берліна, а Настя з рідними падали з ніг від утоми. У Кельні сім`ю поселили в один із готелів, який віддали під потреби біженців з України, - нині там живуть понад сто людей.

Більшість мешканців готелю хочуть повернутися в Україну

За словами дівчини, більшість українців, які розмістилися в кельнському готелі, планують повернутися до України за першої ж нагоди. "Спочатку ми думали повернутися в травні, тепер сподіваємося, що восени. Все залежатиме від ситуації - жити на пороховій діжці в Сумах нам, якщо чесно, страшно: будь-яка ракета може прилетіти будь-якої миті і в кожну точку міста. Ми хотіли б повернутися якнайшвидше, але мама не наважується наражати на небезпеку моїх молодших братів", - зізнається Анастасія.

З батьком вони підтримують зв`язок телефоном, але через міркування безпеки він не каже, де наразі перебуває. "Жити в невизначеності, не знаючи, що буде з батьком та моїм хлопцем, дуже важко. Ми з мамою пролили вже дуже багато сліз із цього приводу", - зізнається Анастасія.

Складнощі адаптації у чужій країні

Анастасія та її рідні вдячні Німеччині за те, що вона надала їм притулок і піклується про них, як про сотні тисяч інших українців. "Ніколи б не подумала, що німці нас годуватимуть, утримуватимуть, піклуватимуться про мою родину тоді, коли росіяни бомблять наші будинки і вбивають моїх земляків", - з гіркотою каже дівчина. За її словами, вона та її рідні "завжди будуть вдячні німцям за солідарність і допомогу українцям, які не з власної волі опинилися в біді". "Цю подяку ми носитимемо в наших серцях до кінця життя", - наголошує дівчина.

Анастасія із 14-річним братом Артемом під час інтерв`ю DW

І все ж, за її словами, багато українців почуваються тут чужими, насамперед через проблеми з німецькою мовою. "Нас рятують форуми біженців у соціальних мережах, де триває обмін корисною інформацією, без цього ми не змогли б розв`язати багато проблем. У Німеччині ми біженці, а Україна - наш дім", - констатує вона.

Соціальні працівники та волонтери не в змозі допомогти всім мешканцям готелю. Іноді, за словами Насті, вони й самі важко розуміють формулювання в анкетах, які доводиться заповнювати біженцям: німецька бюрократична мова дуже складна. "Нам ледве-ледве вдалося зареєструватися та оформити допомогу, з якої ми оплачуємо своє проживання та їжу в готелі. Квартиру ми навіть не намагаємося шукати, тому що в Кельні це дуже складно. Тим більше що ми не маємо планів залишитися в Німеччині надовго. Ми, українці, - європейці за своїм менталітетом, ми завжди прагнули до Європи, але жити при цьому хотіли лише в Україні”, - наголошує Анастасія.

Під подвійним ударом

Аня та Олександра вже три роки разом. До Німеччини із Одеси вони приїхали 18 березня. Ані Анна, ані Алекс, як називають дівчину її друзі, не знали заздалегідь, де опиняться, але після нападу Росії на Україну їм було страшно залишатися в Одесі. "Мені навіть було страшно уявити собі, що в нас запанують російські закони, які забороняють одностатеві стосунки", - зізнається Алекс, яка вже давно здійснила камінг-аут.

У перший день повномасштабної війни, розв`язаної Росією, пара усвідомила, що може опинитися під подвійним ударом через те, що, по-перше, вони українки, і, по-друге, є представницями ЛГБТ-спільноти. Найбільше вони боялися, що якщо й надалі затягуватимуть від`їзд, у якийсь момент виїхати буде неможливо.

У Німеччину - через кота

Залишаючи Одесу, дівчата забрали з собою кота, хоча розуміли, що з ним в еміграції буде більше проблем. "Волонтери в Празі порадили нам їхати до Німеччини, аргументувавши, що там кращі умови та більше шансів знайти житло з котом. Ми були приємно здивовані, коли дізналися, що туди без проблем можна провезти домашніх тварин", - згадує Анна.

Дорогою в Кельн дівчата провели ніч у Дрездені. Незнайома молода пара, яка зустріла їх на вокзалі, надала в розпорядження Анні та Алекс свою квартиру, а сама вирушила ночувати до друзів. Приїхавши до Кельна, дівчата почали шукати тимчасове житло. "Ми орієнтувалися на пропозиції на інтернет-форумах. На одному з них ми знайшли першу родину, яка була готова прийняти нас на невизначений час із котом", - розповідає Алекс. Зареєструвавшись та оформивши допомогу, дівчата почали шукати квартиру.

Лесбійська пара Алекс та Анна не хочуть повертатися в Україну

Знайти в Кельні житло - завдання не з легких, хором кажуть Анна та Алекс. Ще одна проблема, за їхніми словами, полягає в тому, що на інтернет-форумах багато шахраїв, які розміщують оголошення англійською та російською мовами, видаються посередниками та обіцяють допомогти винайняти квартиру. Вони просять переказати заставу на банківський рахунок, що належить нібито власнику квартири: 100-200 євро до укладання договору та 300 євро - після. "Після переказу першої застави "посередники" зникають, а у вас ні грошей, ні квартири", - розповідає Алекс. Трапляються випадки, коли українцям пропонують квартири на довгий термін, насправді ж виявляється, що житло здається через сайт Airbnb, а договори, які підписуєш, виявляються фальшивими.

Житло шукали майже чотири місяці

Анна та Алекс шукали квартиру майже чотири місяці. "Проблема в тому, що спочатку треба надати в Федеральне агентство праці договір на оренду житла, і якщо сума оренди не перевищує 730 євро на двох, агентство дає письмовий дозвіл на його оплату. Але власники квартир зазвичай не хочуть чекати два-три тижні, а воліють здавати житло тим, у кого одразу є всі документи. Ми написали близько сотні запитів, їздили на зустрічі, але нам просто не передзвонювали чи надсилали відмови", - нарікає Анна.

Знайти квартиру в Кельні біженцям з України надзвичайно важко

Удача посміхнулася дівчатам лише на початку липня: власник однієї з квартир погодився зачекати два тижні, поки Федеральна агенція праці не дасть дозволу на оренду житла. "В очікуванні відповіді ми виснажилися, погано спали, хвилювалися, поки, нарешті, нам не зателефонували з відомства і не сказали, що надіслали письмову згоду на оплату орендованої однокімнатної квартири в одному зі спальних районів Кельна. Ми були на сьомому небі від щастя", - не приховує радості Ганна.

"Ми поїхали з України назовсім"

В Одесі Анна була майстринею манікюру та заочно навчалася на факультеті психології в університеті, Алекс працювала барменкою. З середини серпня вони підуть на інтеграційні курси з вивчення німецької мови, які триватимуть дев`ять місяців. Дівчата сподіваються, що після курсів вони зможуть відвідувати коледж, а потім навчатись в університеті, почати працювати та стати фінансово незалежними. Повертатися до України вони не планують.

"Я не уявляю свого життя в Одесі після того, що ми побачили, як живуть представники ЛГБТІ в Кельні, - каже Алекс. - Ми були на гей-параді на початку липня, вперше в житті не відчуваючи страху". В Одесі, за її словами, учасники гей-парадів побоювалися виходити за кордон поліції з остраху бути побитими гомофобами. "Мені з моєю зовнішністю багато разів доводилося стикатися з насильством, а тут, у Кельні, ми вільно ходимо, тримаючись за руки, представляємося як пара. Всі доброзичливо до нас ставляться. Це неоціненна якість життя, якої в нас не було на батьківщині" , - наголошує Алекс.

Джерело: Українська служба DW