NewsUA

Британський історик: Результатом може бути компроміс за спиною України

Британський історик: Результатом може бути компроміс за спиною України

Загроза військового вторгнення РФ в Україну стала головною темою Мюнхенської конференції з безпеки. DW поговорила з британським істориком, експертом зі Східної Європи Тімоті Гартоном-Ешем про його враження та прогнози.


DW: Цю Мюнхенську конференцію з безпеки можна назвати особливою. Україна перебуває в центрі уваги – такого раніше ніколи не було. Які Ваші враження від того, що відбувається в Мюнхені?

Тімоті Гартон-Еш: Ми переживаємо надзвичайно драматичний момент, і ми всі чекаємо, що на найголовнішій конференції з безпеки у західному світі прозвучить відповідь Заходу (на ситуацію навколо України – ред.). І те, що ми вже почули зараз, на мій погляд, дуже обнадіює. Зустріч держсекретаря США Ентоні Блінкена та очільниці МЗС Німеччини Анналени Бербок, на мою думку, була дуже успішною. Велика проблема – це, звичайно, те, що тут, наскільки я бачу, є лише один представник Росії.

Тімоті Гартон-Еш

Що саме найбільше вразило Вас з боку Блінкена чи Бербок?

Чіткість розуміння масштабів виклику, перед яким стоїть не лише Україна, а й увесь європейський порядок. А також реальна рішучість працювати спільно з метою дати єдину відповідь (на загострення російсько-українського конфлікту – ред.). Ми не знаємо багатьох подробиць. Анналена Бербок не змінила своєї позиції щодо оборонного озброєння для України (уряд ФРН виступає проти постачання Україні зброї – ред.). Проте можна було побачити чітку рішучість, і Блінкен сказав одну дуже цікаву річ: дії США та Німеччини доповнюють одне одного. І я гадаю, що це правда.

Чому, на Вашу думку, ми бачимо таку рішучість Заходу у відповідь на дії Росії тільки зараз – майже за вісім років після анексії Криму? Виходить, російському президенту Володимиру Путіну треба було обов`язково показати свої м`язи у вигляді танків та ракет, щоб Європа зрозуміла, що відбувається?

Я думаю, на це питання є дві відповіді. По-перше, Захід пережив за цей час кілька криз, які частково обвалилися на нього одночасно – криза Єврозони, криза біженців, криза популізму тощо. Друга відповідь – це відповідь історика. Демократії завжди прокидаються повільніше, ніж диктатури. Але коли вони прокидаються, вони ефективніші. Такий урок історії.

Тобто зараз ми є свідками того, як Європа, чи демократичний Захід, нарешті прокидаються?

Я сподіваюся, що так. І якщо це так, то, за іронією долі, ми повинні ще будемо дякувати Володимиру Путіну за масштаби виклику, перед яким він нас поставив. Моє велике побоювання – якщо ми зупинимося за крок до справжнього вторгнення на українську територію, то в єдності Заходу може початися розкол. Це, як на мене, найбільш актуальна небезпека.

Багато ЗМІ та західні політики запитують: чого хоче Путін? У Вас є чітка відповідь?

Так, мені здається, у нас є абсолютно чітка відповідь. Путін прагне повернути настільки, наскільки це можливо, сферу впливу, статус великої держави та імперії, яку вони (Росія – ред.) втратили після розпаду СРСР. Напрямок, у якому він рухається, нам відомий. Але він демонструє колосальну тактичну гнучкість у своїх діях. Тобто він однозначно не думає, що може повернути вплив на Польщу. Я навіть не думаю, що він сподівається повернути контроль над країнами Балтії. Але щодо України, Білорусі, Молдови, Грузії – він однозначно думає, що досі може повернути їх у сферу російських інтересів.

Тобто Ви думаєте, чи він ухвалить рішення на користь повномасштабної війни проти України?

Цього ніхто не знає, можливо, навіть сам Володимир Путін. Якщо він досі той же раціональний, холодний, розважливий Путін, якого ми знаємо, він дійде до якоїсь точки за крок до цього (повномасштабної війни – ред.), бо це дає йому найкращий шанс розколоти Захід та досягти своїх цілей. Але я не виключав би можливості вторгнення (Росії в Україну – ред.).

Ще одне питання щодо Вашої країни. Великобританія останнім часом надає Україні безпрецедентну допомогу, постачаючи важку зброю. Чому зараз? Чи сприяла цьому історія з отруєнням "Новичком" колишнього подвійного агента Сергія Скрипаля, в якому Лондон звинувачує Росію?

Я думаю, що Великобританія вже довгий час є однією з передових країн, коли йдеться про тверду відповідь на погрози Володимира Путіна. І дуже обнадіює той факт, що навіть зараз, коли країну очолюють прихильники Brexit, від яких хтось міг очікувати спроб укласти свої угоди з Росією чи Китаєм, британський уряд є одним із найсильніших на Заході. Єдина проблема – це те, що Великобританія більше не є членом ЄС, а отже вона не посилює європейську позицію зсередини.

Останнє питання. На Вашу думку, в якому напрямку ми рухаємося? Скоріше Гельсінкі 2.0 чи Ялта 2.0?

Я думаю, ми маємо справу з якоюсь стратегічною двоїстістю. На це звернула увагу і голова німецького МЗС Анналена Бербок. Я думаю, що існує чітка рішучість рухатися у бік Гельсінкі, але я все ж таки боюся, що в результаті може вийти недобрий компроміс за спиною України.

Тімоті Гартон-Еш – британський історик, директор Центру європейських досліджень при коледжі Святого Антонія Оксфордського університету. Вважається одним із найкращих знавців політики та історії Східної Європи на Заході. Автор постійної колонки у британській газеті Guardian. Лауреат Міжнародної премії імені Карла Великого, яку присуджують у німецькому місті Аахен за внесок до об`єднання Європи.

Джерело: Українська служба DW